День Літнього Сонцестояння – найдовший світловий день та найкоротша ніч, припадає на 21 червня (у високосний рік – на 20 червня). Свято Вогню й Води, розквіту сил Природи.
“У переддень Купала мольфари йдуть до лісу, аби виконати ритуал збирання чудодійних трав і цілющого зілля та коріння. У цей день також настає час збирати лікарські трави. А наступного дня починається власне Купальська містерія, яка була одним із ключових моментів річної містерії, котру щороку спостерігали наші предки в житті довкола себе.
Це вирішальний момент, час найвищої кульмінаційної сили Сонця – життєдайного Божества. З іншого боку, основою Світобудови, як про це говориться в старовинній пісні, є Вода – велика Богиня-Мати, правічна Мати Життя, яка посилає вологу на землю, щоби та все оживила, це Богиня, з лона якої постало все живе.
Вважалося, що саме в цей час, коли дні найдовші, а ночі темні та росяні, Мати-Вода бере шлюб із Батьком-Вогнем – і разом вони зачинають нове життя. Вважається, що від чарівного шлюбу вогню й води народжується на землі Древо Життя – папороть – та починається новий цикл у розвитку світу.
Уся природа оживає Купальської ночі. Пробуджуються духи стихій, істоти, що населяють гаї, ліси, поля, озера, ріки. Наші предки, які сприймали всю Природу як єдине ціле, ділилися своєю радістю, запрошували всі сили природи приєднатися, щоб разом святкувати врочисту мить священного шлюбу Вогню та Води. Уся природа святкує чарівну мить народження на землі Древа Життя, і люди намагалися цього дня не ображати одне одного чи когось із мешканців навколишнього світу.
Купальське свято завжди супроводжується іграми, сміхом та забавами, що неодмінно мали ритуальний характер. Зокрема, годилося очищатися водою, яку слід було брати з криниці, викопаної саме в переддень Купайла. А ще – стрибати через багаття, щоб там згоріли всі хвороби, проблеми й негаразди.
Потім дівчата йшли пускати на річку вінки, ворожити на суджених, а найсміливіші парубки вирушали в ліс шукати чарівну квітку папороті. Кажуть, що сміливця зупиняють на цьому шляху усі сили мороку, всі лісові духи та нечисть. Якщо знайшов квітку, кажуть, треба зашити її під шкіру на руці – тоді відкриються скарби. А ще такому щасливцеві стануть відомі всі таємниці неба й землі. Тому й бережуть цю квітку духи, тому й влаштовують шукачеві всілякі пастки та випробування. Розквітає папороть на одну-єдину мить, і треба володіти справді шаманським зором, щоб її побачити. І знайти її може тільки дуже безстрашна і цілеспрямована людина. А нечисті духи, які, за повір’ям, стережуть чарівну купальську квітку і перешкоджають тим, хто хоче її знайти – відображення самолюбних прагнень і нещирих думок, ницих бажань та злої волі самої людини…”
Із книги “Знаки Карпатської магії. Таємниця старого Мольфара”
“Коло – це стародавня назва Сонця. Купальське багаття розкладали Предки на пагорбах, щоб підняти святий вогонь щонайближче до неба. А пускання запаленого колеса, обвитого соломою, з горба у воду знаменувало зменшення життєдайної сили Сонця-Дажбога. День Купала – то Літа найвищий день! Саме в цю чарівну пору весь люд освячує свою душу і тіло Вогнем і Водою.”
“Українська міфологія. Міфи та легенди Давної України”
Наші предки багато працювали на землі, були тісно із нею пов’язані та прагнули жити у гармонії із нею, тому у наших традиціях так багато свят, пов’язаних із вшануванням сил Природи.
Оберігаймо наші багаті традиції та нашу неймовірно прекрасну українську природу!
